Ворошиловград

Книга десятиліття. Саме з такими очікуваннями я розпочинав цю книгу. Жадан – легендарний поет, але все ж його проза мені подобається більше.

Одного разу вибравшись з провінції, Герман, головний герой, повертається і бачить навколишній світ новими очима. Геша і Травмованій – товариші Германа, впали в безнадію і абсолютну байдужість до подій.
Колись молоді, славні, браві хлопці, які любили поганяти м’яча на футбольному полі, перетворилися на збіговисько безперспективних алкоголіків, запал яких кудись випарувався, залишивши спиртове амбре, а “міські друзі” Германа виявились  рідкісними сволотами. Але деякі жителі містечка, такі як Ернст, що живе мрією знайти старий німецький танк і на гроші від продажу відбудувати місцевий аеродром, не дають впасти в повну меланхолію. Але навіть його мрії занадто размивчасті і ефемерні, щоб стати реальністю.

Під час прочитання роману відчуваєш відчуженість від усього іншого світу, як ніби на Землі немає нікого іншого, крім десятка героїв книги, про перехожих і випадкових учасниках дії автор говорить дуже рідко і побічно. Все крутиться навколо головних героїв, не залишаючи місця стороннім. Ця атмосфера пустельності неповторна і пробирає до мозку кісток, немов ти в Сайлент Хіллі, і там, і там тебе оточують живі мерці, тільки в Сайлент Хіллі вони мертві тілом, а в романі душею.
Хороша книга. Моя оцінка – 9 з 10.